Бог залишив Україну або пастори – скоти і суки?

780

Нещодавно виповнилося два роки з початку «повномасштабного» вторгнення Росії в Україну, і, на жаль, знову доводиться обговорювати незручну для багатьох тему стосовно ситуації в українській протестантській церкві, радикальна частина якої продовжує розганяти ненависницьку риторику, сіючи міжнаціональну ворожнечу навіть тут у Каліфорнії.

РУССКИЙ

Нетерпиме ставлення до російськомовних священників, російської культури і навіть російської мови лунає сьогодні звідусіль як в Україні, так і у всьому світі. Нещодавно я натрапив на відео українських пасторів, які всерйоз дискутували на тему того, що Україна не переможе у війні з Росією доти, доки церква не заговорить виключно українською! Тут мимоволі згадується анекдот, у якому йдеться про те, що «ангели на небесах спілкуються виключно українською».

Усе це було б смішно, якби не так сумно…

Я розумію, що сьогодні росіяни й українці озлоблені до межі взаємними образами та ворожнечею і кривавою міжусобицею, що триває десятиліттями. Однак надзвичайно дивно спостерігати за війнушкою серед людей, які оголосили себе моральним компасом суспільства. Я маю на увазі людей церковних, які вважають себе спецпосланцями Господа-Бога на землі. Як з російського боку, так і, зрозуміло, з українського.

Взяти, наприклад, деякі вчинки і висловлювання одіозного протестантського пастора зі знищеного росіянами Маріуполя, Геннадія Мохненка. Ви скажете «Не чіпай таких, на них тримається Україна, з них ікону писати, вони святі»! Може, і святі, але й у святих також є свої огріхи та вади. А іноді святі виявляються лже-святими, як це було у випадку апостола Юди, або ж Люцифера. Й іноді їх вади можуть якщо не переважувати благородні їх сторони, то вже точно їх нейтралізувати. (Забігаючи наперед, слід заявити про думку, згідно з якою саме ці «вади» і стали якщо не причиною воєнного конфлікту з Росією, то щонайменше значно відтерміновують перемогу українського народу проти загарбників). Ну, а тепер по черзі.

Український пастор: «Пастори – скоти і суки!»

Нещодавно, перебуваючи в Сакраменто, на підмостках однієї з українських церков Геннадій Мохненко обізвав російських протестантських пасторів «суками».

Інцидент трапився торік в одній з українських церков Spring Of Life Church (SOL), яка знаходяться в Сакраменто, під час публічного виступу Мохненка перед членами цієї релігійної організації. Відповідаючи на запитання модератора-ведучого, пастора церкви SOL Вадима Дашкевича, про позицію російських протестантських священників стосовно «СВО» Володимира Путіна, капелан не стримався й обізвав російських пасторів «псами, скотами і суками»:

«Це новозавітна біблійна термінологія… Я називаю цих людей суками!»

З легкістю переходячи на тюремний жаргон, Геннадій Мохненко, найімовірніше, говорив образно, можливо, з єдиною метою «завіруситися», привернути більше уваги до проблем українців, які живуть під постійною військовою напругою.

Однак на думку деяких спостерігачів, такі дешеві трюки навряд чи додають Геннадію прихильників у Каліфорнії і зовсім не сприяють вирішенню конфлікту між Росією та Україною.

Я вже неодноразово казав, що, на мій погляд, вирішення проблем сьогоднішньої України, за великим рахунком, слід шукати не в так званій «російській агресії», а скоріше – у внутрішньому стані країни. Замість того, щоб вимагати від російських громадян виходити на протести проти Путіна, корисніше було б проаналізувати, чому Україна досі не в змозі якісно протистояти в цій війні. Хто здав Крим, Донбас у 2014 році? Хто продавав українську зброю в ДНР/ЛНР? Хто безбожно торгував західною гуманітаркою серед своїх же одноплемінників і навіть, за деякою інформацією, постачав гумдопомогу донецьким бойовикам? Чому не повірили американцям, коли ті запевняли, що Путін нападе у 2022 році? Зрештою, куди поділася українська зброя?

Нагадаю, що до війни Україна була у десятці постачальників зброї у світі! А сьогодні Київ повністю залежить від Берліна і Вашингтона не лише у сенсі постачання зброї, а й у сфері виплат зарплат вчителям, медикам і військовим! Вже за три десятки років після здобуття незалежності можна було б хоч трохи налаштувати власну економіку, тоді не доводилося б принижуватися сьогодні, випрошуючи кожен цент у «ліберастичного» Заходу. Більше того, такі лідери як Мохненко ще й мають сміливість кидатися в бійку, видряпуючи очі то росіянам, то американцям, то європейцям через небажання останніх нескінченно фінансувати їхні забаганки. І ще надзвичайно дивуються: чому це цивілізований світ не завжди відгукується на їх зухвалі запити!?

«Суками», «свинями» і «скотами», абсолютно не соромлячись, Мохненко називає ту когорту російських пасторів, з якими зовсім недавно він пліч-о-пліч «служив Богу». Наскільки я розумію, до вищевказаних лідерів російського протестантизму відносяться насамперед такі люди, як Сергій Ряховський, які, за словами Мохненка, спільно з патріархом Кирилом сьогодні «служать кривавому кремлівському режиму». Тут же виникає запитання: виходить, що такі пастори, як Мохненко і Ряховський, ніколи не були духовними братами і, «співпрацюючи разом», просто лицемірили, а віряни просто спонсорували це колективне лицемірство?

Тут слід трохи відступити і познайомити читача з передісторією російсько-українського конфлікту, що розвивався в релігійному середовищі. Перш ніж почути заяву єпископа ХВЄ України Михайла Паночка про те, що добре було б на голови російськомовних мешканців Донбасу насипати побільше «градів», я не зустрічав виступу єпископа РОСХВЄ Сергія Ряховського, який ще за кілька років до війни свідчив про масштабні порушення стосовно віруючих в Україні з боку офіційного Києва:

Виступ єпископа РОСХВЄ Сергія Ряховського на Міжнародній конференції «Порушення прав віруючих в Україні» в Москві 29 травня 2019 року

Досі я орієнтувався виключно на власний досвід, отриманий під час поїздок в Україну та від особистої взаємодії з українськими церквами та їхніми релігійними спілками. І незалежно від Ряховського у мене склалося своє, дуже непристойне враження про деяких так званих «божих людей» в Україні. Сьогодні я нарешті послухав ці матеріали російських церков і ствердив думку про те, що каятися потрібно не лише Патріарху Кирилу, Сергію Ряховському, а й певною мірою таким діячам, як Турчинов, Паночко і Мохненко.

Прошу зрозуміти мене правильно: я у жодному разі не виправдовую віроломний напад Путіна на Україну (більше того, я продовжую докоряти українцям через їх нерішучість до кінця протистояти російській агресії), однак образ невинної жертви, вибудуваний роками деякими діячами в Україні, не дає права українським націоналістам та олігархам знущатися над найслабшими представниками свого багатонаціонального народу і займатися рейдерськими захопленнями, відбирати місії, грабувати своїх власних співгромадян, посилати «гради» на голови російськомовних українців тощо. І лише тому, що Україні за 30 років так і не вдалося побороти свою мафіозну складову і побудувати сильне громадянське суспільство, незалежні суди, потужну економіку, зокрема й військову, вибудувати суспільну мораль (на універсальне володіння якою претендують такі лідери як Мохненко), Київ продовжує зазнавати важких втрат і поразок у протистоянні із «залишками радянської імперії».

Попереджуючи незграбні випади завзятих адептів секти Геннадія Мохненка, одразу заявлю: незважаючи на критику, я вважаю цього діяча справжнім патріотом України, він усе робить правильно, допомагаючи ЗСУ здобути перемогу над переважаючим сьогодні в Росії фашистським режимом. Жодних запитань до нього як до громадянина немає, однак як до священика запитання таки є…

Взяти, наприклад, розповідь Мохненка про його подорож до Ватикану, про яку він розповів на тій самій панельній сесії в церкві в Сакраменто. З придихом Геннадій поділився тим, як його приймав сам папа римський Франциск, як католицький лідер попросив Геннадія помолитися за нього, і навіть подарував на прощання пляшечку аргентинського вина, яке заповів «розпити з нагоди повернення Маріуполя Україні».

Зрозумійте мене правильно, у мене немає претензій стосовно жорсткої риторики Мохненка, яка часом шокує церковну публіку: в Україні вже 10 років триває справжня війна, там почуття оголені до краю. У мене до «пастора-капелана» лише одне запитання: «Геннадію, а чи можеш ти розповісти нам іншу історію, а саме: за скільки срібняків ти купив благословення іншого «пастора», єпископа Адама Бондарука, який тривалий час обіймав посаду в Спілці християн віри євангельської США і Канади, а також був засновником і незмінним пастором найбільшої слов’янської церкви в США, Слов’янської місіонерської церкви «Віфанія»? Хотілося б послухати твою не менш яскраву розповідь про його «благословення», яким тебе, Геннадію, нагородив цей «чоловік божий», який десятки років очолював релігійну мафію в Америці, в Білорусі та Україні! Розповідь про єпископа, який обібрав десятки, а то й сотні довірливих парафіян, який нацьковував суди і бандитів на журналістів і пасторів, який займався рейдерськими захопленнями церков, місій і бізнесів по обидва боки океану…

«Єпископ», який покривав педофілів, ґвалтівників, злочинців у середовищі своїх же пасторів; єпископ, який зрештою зійшов у пекло, наклавши на себе руки невдовзі після початку повномасштабної війни в Україні… І якщо в Україні та Росії люди гинуть, віддаючи свої життя за мирне небо і відсутність корупції, як, наприклад, Олексій Навальний, то тут, у США, твій патрон і духовний батько Адам Бондарук поліз у петлю лише через те, що не зміг стерпіти громадську ганьбу від своїх злодіянь! І ти, Геннадію, обізнаний про нечестиву діяльність свого благодійника із Сакраменто, зовсім незадовго до його страшної смерті стояв перед ним на колінах, «приймаючи» від лідера мафіозного клану «благословення». І ти не лише мовчав, а й навіть наважувався за прикладом свого Папи затикати роти журналістам, які намагалися розслідувати брудні справи бондаруківських поплічників! І все це через те, що останні за долари з потрохами купили твою совість!

У той час як ти гучно накидаєшся на Путіна, ти так само гучно й красномовно мовчиш про пастора-педофіла Мірошниченка, про десятки мільйонів доларів, вкрадених злочинним угрупуванням Кузменка-Паламарчука-Бондарука, про знедолену Бондаруком і Паночком місію в Боярці, про корупцію в церкві, про численні рейдерські захоплення… Якщо ти насправді хочеш виглядати послідовним і чесним пастором, чому б тобі не засудити не лише російські злочини, а й українські, а з ними — й американські? Або, користуючись твоєю ж лексикою, ти така ж «сука»? Щось підказує мені, що бАндаруківське «благословення» не могло не матеріалізуватися у твоєму житті. Може, варто задуматися про це хоча б тепер, на десятий рік війни? Можливо, сьогодні помазання хрещеного батька релігійної української мафії реалізується у твоєму житті або в житті твоїх дітей, розстріляних із російських танків у Маріуполі? Сьогодні ви, українські пастори, завзято закликаєте росіян, американців «не мовчати», бо мовчання і є співучасть у злочині. «Мовчанням зневажається Бог», – кажеш ти у своїх відеопередачах. А може сьогодні Бог і відповідає вам мовчанням, тому що свого часу ви самі мовчали, ігноруючи свавілля і відвертий бандитизм у своєму ж церковному середовищі?

Геннадій Мохненко приймає благословення Адама Бондарука

Можливо, Геннадій і є патріотом України, блискучим промовцем, неповторним оповідачем і нетривіальним проповідником, проте, на мою думку, він ніякий ні пастор, ні священник, ні навіть християнин. Єдиний на сьогодні християнин – це Олексій Навальний, який пішов до кінця, як Ісус Христос, віддав своє життя до кінця, без залишку, до смерті борючись зі злочинністю, корупцією, святенництвом і фарисейством у Росії.

«Бог поставив Володимира Путіна…»

Вже другий рік (а насправді — вже 10-й) триває війна в Україні. Перепробувавши за цей час усілякі варіанти співпраці та спроби знайти порозуміння як з одного, так і з іншого боку, і не дійшовши ні до чого конкретного, напевно, залишається вигукнути разом зі збожеволілим горе-проповідником Петом Робертсоном, який перед смертю заявив, що «Бог поставив Володимира Путіна виконати стародавні біблійні пророцтва стосовно України та Ізраїлю». Ось вірш Писання, який процитував Робертсон у цьому контексті:

«…і впадуть кручі, і всі стіни впадуть на землю. І по всіх горах Моїх покличу меча проти нього, говорить Господь Бог; меч кожного чоловіка буде проти брата його. І буду судитися з ним мором і кровопролиттям, і проллю на нього, і на полки його, і на багато народів, які з ним, всепотоплюючий дощ і кам’яний град, вогонь і сірку…».

Повертаючись до українських проповідників, я ніяк не можу пригадати випадку, щоб будь-хто з них підняв тему божого покарання народу, який відпав від істини. Як ви читаєте Писання? Наприклад, щоразу, коли «народ Божий» потрапляв у біду, в Ізраїлі піднімався пророк Господній, який повідомляв про те, що все відбувається з волі Всевишнього, і без Його волі «не може навіть впасти волосся з людини». Згадати хоча б біблійні історії про Ісаю, Іону, Єремію… або напади «язичницьких народів» на Ізраїль, Вавилонський полон євреїв, рабство в Єгипті і тощо. Якби для таких, як Мохненко, іудейський Бог був би авторитетом, то в його проповідях обов’язково можна було б знайти застереження біблійних пророків про полонення і війни в разі непокори божественним заповідям. Взяти хоча б це місце з Книги Єзекиїла:

«А ти, сину людський, візьми цеглину, поклади перед собою і намалюй на ній місто Єрусалим. Створи проти нього облогу: споруди укріплення, насип облоговий вал, розташуй під ним табори та оточи його стенобитними знаряддями. Візьми залізний лист, постав його залізною стіною між собою і містом і повернися до нього обличчям. Він буде обложений, а ти облягай його. Це буде знаменням дому Ізраїлю. Ти ж ляж на лівий бік і поклади на себе гріх дому Ізраїлю. Неси їхній гріх стільки днів, скільки будеш лежати на боці. Я визначив тобі стільки днів, скільки років вони грішили: триста дев’яносто днів ти будеш нести гріх дому Ізраїлю. Коли виконаєш це, ляж знову, але тепер на правий бік, і неси гріх дому Юди. Я визначив тобі сорок днів, по дню за кожен рік. Поверни обличчя і оголену руку до обложеного Єрусалиму і пророкуй проти нього. Дивись, Я накладаю на тебе пута, щоб ти не міг перевернутися з одного боку на інший, доки не закінчиш дні облоги… Ось так народ Ізраїлю буде їсти осквернену їжу серед тих народів, до яких Я їх вижену».

Або з Євангелія:

«…народ цей осліпив очі свої і скам’янив серце своє, та не бачать очима, і не розуміють серцем, і не обернуться, щоб Я зцілив їх”.».

Чому в сьогоднішніх українських церквах зовсім не чуємо таких смиренних проповідей, а натомість «Путін напав», «рашка в усьому винна», «Ряховський – служка ФСБ», «Трамп – агент Кремля», «поляки зерно висипали», «німці танків не дають», «американці не хочуть спонсорувати»…

Чи не згадується відоме прислів’я «поганому танцюристу ноги заважають…»?

Іноді люди вимагають підбиття підсумків, резюме або так званих рецептів швидкого вирішення конкретної проблеми. І зараз, можливо, прочитавши мої «три копійчини», ви скажете: «Ти тільки критикуєш, пропонуй конструктивне вирішення проблеми». На жаль, у мене лише одне розуміння ситуації між Україною і Росією, і єдине вирішення наявної проблеми — це, незважаючи на свої втрати, Київ має йти до кінця. Якщо українці хочуть бути насправді незалежними, хочуть залишити все «совкове» позаду, вони мають довго й послідовно повторювати історію Польщі, Чехії, Словаччини, НДР, Естонії, Латвії, Литви та інших держав Східного блоку, яким вдалося вирватися з-під радянського гніту і впливу. Комусь це далося легше, комусь не так легко, але вихід і шанс є завжди — не сподіватися на міфічного дядька Сема, а засукати рукава і САМИМ розчищати завали, боротися з корупціонерами, зрадниками власного народу, створювати неупереджені суди, підтримувати свободу преси; інакше кажучи — всіляко сприяти побудові держави зі справжніми західними демократичними цінностями, а не стимулювати анархію, бандитизм і безвідповідальність. Доти, доки світова спільнота не побачить сильну політичну волю України до повноцінної перемоги, мало що зміниться в країні. Доти, доки самі українці не наведуть лад у себе вдома, їм не здолати путінську корумповану систему…

До речі, може, хто-небудь пояснить, що означає «повномасштабне» вторгнення Росії в Україну? Ніколи не розумів цього терміна, як і терміна «АТО». Якщо існує «повномастшабне» вторгнення, значить у 2014 р. було «неповномастшабне»? Це ніби як «неповне проникнення» під час статевого акту? Або як «безалкогольне пиво»? Як війна може бути «повномастшабною» або «неповномастшабною»? Вона або є, або її немає.
Можливо, я в чомусь неправий, буду радий подискутувати з вами в коментарях…

Руслан Гуржій, SlavicSac.com

California State LIbrary

This resource is supported in whole or in part by funding provided by the State of California, administered by the California State Library in partnership with the California Department of Social Services and the California Commission on Asian and Pacific Islander American Affairs as part of the Stop the Hate program. To report a hate incident or hate crime and get support, go to CA vs Hate.