Блогерка, яка здобула популярність завдяки своїм відео в TikTok, зіштовхнулася з серйозними життєвими труднощами. Її історія — приклад того, як поєднання особистих викликів, життєвих змін і непередбачуваних обставин може кардинально вплинути на кар’єру в онлайн-просторі. Її контент був популярним серед підписників з України, Росії, Туреччини та інших країн.
Українка, яка раніше активно розвивала свою блогерську кар’єру у США, опинилася в складній ситуації через боротьбу за право опіки над донькою в Туреччині.
Два роки тому вона переїхала до Сполучених Штатів за гуманітарною програмою U4U (Uniting for Ukraine). Там вона активно вела TikTok-блог, який швидко здобув популярність серед україномовної діаспори та міжнародної аудиторії. Проте зі зміною адміністрації США та новими імміграційними умовами її перебування в країні стало нестабільним.
«Коли я щойно приїхала, все було ідеально. Я активно працювала, створювала відео, мала плани залишитися надовго. Але після зміни адміністрації все змінилося. Отримати документи для українців стало набагато важче, і мені довелося повернутися», — розповідає блогерка.
Після повернення до Туреччини, де на той момент проживала її родина, почалася особиста драма. Колишній чоловік, громадянин Туреччини, забрав їхню восьмирічну доньку, скориставшись особливостями місцевого законодавства, яке забороняє вивезення дитини без згоди обох батьків до досягнення повноліття. Їхній конфлікт триває з 2017 року.
«Я довго приховувала від підписників, що в мене є донька. Хотіла захистити її від зайвої уваги. Але тепер змушена говорити про це відкрито, бо ситуація вийшла з-під контролю», — зізнається вона.
За словами жінки, її колишній не лише забрав дитину, а й намагався зблизитися з її матір’ю, що ще більше ускладнило конфлікт.
«Це було абсурдно, — пригадує блогерка. — Він шукав контакт із моєю мамою, намагався зблизитися, поки ми боролися за доньку. Це було огидно».
Перебуваючи в Туреччині, українка зіткнулася з майже повною байдужістю з боку оточення та офіційних структур. Попри те, що раніше вона активно допомагала підписникам, ділилася порадами, брала участь у благодійності — у складну хвилину мало хто запропонував їй підтримку.
«Всі говорили про права, але ніхто не згадував про обов’язки. Нікому не було діла до того, що їсть дитина, де вона живе, які гуртки відвідує. У центрі були лише особисті інтереси», — каже вона.
Ситуацію ускладнює і той факт, що без згоди батька дитина не може залишити Туреччину навіть у туристичних цілях. Це унеможливлює поїздки до родичів в Україну.
«Моя бабуся живе в Україні. Їй уже 90 років. Вона фізично не може оформити документи і приїхати сюди. А дитина без дозволу батька не має права виїхати. Чи побачить бабуся свою правнучку бодай раз — велике питання», — з болем говорить блогерка.
Стосовно життя в Туреччині блогерка намагається бути об’єктивною:
«Я не вважаю, що всі турки погані. У мене є подруги, які щасливо живуть у змішаних шлюбах по 10–17 років. Все залежить не від національності, а від конкретної людини».
Попри всі труднощі, вона не припиняє боротьбу за право бути поруч із донькою та продовжувати кар’єру в цифровому середовищі. Зараз вона створює новий контент, консультує початківців-блогерів і шукає нові можливості для онлайн-розвитку.
«Я місяць взагалі нічого не знімала після 8 березня. Була в стані шоку. Але зрозуміла, що зупинятися не можна. Це моя робота, моє життя», — пояснює вона.
Наразі жінка перебуває в Туреччині й бачиться з донькою вкрай рідко — лише у присутності батька. Судові процеси тривають, і поки що неясно, чи вдасться змінити умови побачень. Водночас вона розглядає варіанти переїзду до іншої країни — серед можливих напрямків Німеччина та Канада, де, за її словами, більше підтримки для матерів у подібних ситуаціях.
«Покинути все і сидіти в депресії — не варіант. Треба йти далі, навіть якщо кожен крок дається важко», — підсумовує блогерка.
Боротьба за дитину, особисті випробування та бажання не зламатися стали основними мотивами нового етапу її життя. Попри всі труднощі, вона з вдячністю говорить про вірних підписників і кількох близьких друзів, які продовжують її підтримувати морально й надихають рухатися вперед.
Vitaly Ataev Troshin, SlavicSac.com
California Local News Fellowship