Джуліан До, співдиректор організації American Community Media, ділиться враженнями від своєї нещодавньої поїздки в Україну, де він відвідав міжнародну конференцію з відновлення у Львові. У розмові з редактором Slavic Sacramento Русланом Гуржієм він підкреслює стійкість українського народу, обговорює інноваційні технології «Будівництва 4.0» та відзначає важливість нової торговельної угоди між Каліфорнією та Львівською областю. Проводячи паралелі зі своїм в’єтнамським корінням, Джуліан До висловлює оптимізм щодо майбутнього України та підкреслює важливу роль глобальної діаспори й міжнародних партнерств у відновленні сучасної економіки.
Джуліан До: Мене звати Джуліан До. Я співдиректор American Community Media, а також позаштатний репортер Slavic Sacramento. Під час моєї нещодавньої поїздки в Україну я виступав як репортер Slavic Sac, і для мене це стало чудовою можливістю дізнатися про те, що відбувається в країні, а також своєрідною особистою подорожжю.
Мене завжди цікавили питання розвитку, особливо в регіонах, що пережили конфлікти, подібні до ситуації в Україні. У Львові, на заході України, неподалік польського кордону, проходила перша міжнародна конференція з відновлення України. Я вирішив, що це ідеальний момент для візиту: побачити все на власні очі й водночас дізнатися про ідеї та бачення того, якою має бути реконструкція.
Я вперше був у Східній Європі, відвідав Польщу та Україну, хоча багато чув про ці країни ще за часів Радянського Союзу. Річ у тім, що в мене є й особистий зв’язок: я народився у В’єтнамі — країні, яка також мала тісні відносини з СРСР у роки холодної війни.
Руслан Гуржій: Розкажіть докладніше про вашу мету поїздки. Чи дізналися ви про якісь нові, спеціальні або інноваційні технології для відновлення зруйнованих будівель в Україні?
Джуліан До: Ця конференція була присвячена не просто загальній ідеї відновлення, а конкретним методам того, як саме має будуватися Україна. Організатором виступив Національний університет «Львівська політехніка», оскільки вони хотіли залучити дослідників, учених і забудовників до осмислення майбутнього. Україна не повинна бути відновлена в тому вигляді, у якому вона була раніше.
Йшлося про вивчення нових технологій. Замість звичного будівництва з бетону обговорювалося, якою має бути «нова Україна» з точки зору технологій «Будівництва 4.0», а також з урахуванням циркулярної економіки, зміни клімату та екологічних проблем.
Руслан Гуржій: Я чув, що ви потрапили під реальний обстріл, перебуваючи в Україні. Чи могли б ви розповісти про це?
Джуліан До: Так. У першу ж ніч після мого приїзду завили сирени, закликаючи людей негайно спуститися в укриття. На щастя, я орендував квартиру прямо навпроти «Львівської політехніки», у підвалі якої є бомбосховище. Я одразу пішов туди разом із багатьма українцями.
Наступного ранку я дізнався, що спочатку ціллю дрона вважали залізничний вокзал Львова, який я покинув лише за дві години до цього, але насправді удар припав на будівлю служби національної безпеки. Це сталося 18-го числа, а 24-го відбувся ще один удар, і нам знову довелося бігти в укриття. Цього разу це сталося серед білого дня, і дрон влучив у монастир XIV століття в самому центрі Львова. За час мого перебування було два прильоти: обидва рази в місті лунали сирени, і люди миттєво йшли в безпечні місця.
Руслан Гуржій: Але що вразило вас найбільше? Як місцеві жителі реагували на ці атаки? Що вони говорили вам про війну?
Джуліан До: Моє перше враження від Львова — наскільки спокійні люди. Я подорожував Центральною Америкою наприкінці 80-х, під час конфліктів у Колумбії та Нікарагуа — там солдати були всюди: у центрі міста, біля адміністративних будівель, банків і ринків.
У Львові ж мене здивувала майже повна відсутність озброєних людей на вулицях. Панувала атмосфера спокою; на перший погляд здавалося, що життя триває своїм звичним ходом. Але водночас відчувалося глибоке усвідомлення війни й визнання жертви тих, хто зараз воює на передовій.
Я бачив, як щодня о 9:00 ранку місто завмирає на хвилину мовчання в пам’ять про загиблих — і військових, і цивільних. Щодня конференцію ми також починали з хвилини мовчання. У центрі міста щодня відбувалася служба в церкві, присвячена військовим. Щоразу я бачив величезну кількість людей, які молилися всередині й зовні. А навпроти ратуші мешканці збиралися та співали пісні — про стійкість українців, про патріотизм і про те, що боротьба за свободу й незалежність триватиме. З одного боку — повсякденна рутина, з іншого — потужний емоційний фон і чітке розуміння того, що відбувається.
Руслан Гуржій: Повертаючись до теми відновлення: як Каліфорнія планує допомагати Україні? Нещодавно наш губернатор Гевін Ньюсом зустрічався з українськими посадовцями в Мюнхені. Що про це відомо?
Джуліан До: Це дуже важливий крок. У той час як на національному рівні інколи виникають труднощі з підтримкою, губернатор Каліфорнії — четвертої за величиною економіки світу — публічно заявляє про бажання допомогти. Оскільки губернатор не може укладати угоди на державному рівні, Каліфорнія підписала меморандум про взаєморозуміння (MoU) з Львівською областю. Каліфорнія вже кілька років веде торговельну діяльність з Україною та надає економічну допомогу, але ця угода формалізує відносини.
Вибір Львова логічний, адже це західні «ворота» для фінансової підтримки та гуманітарної допомоги. Формальна угода дозволяє штату та приватному бізнесу Каліфорнії отримувати державну підтримку для вивчення бізнес-можливостей в Україні.
Потреби країни у відновленні величезні, і Каліфорнія має що запропонувати. Офіс GO-Biz (бізнес-департамент губернатора) вивчає можливості застосування технологій: від цифрового сканування для будівництва до впровадження «Будівництва 4.0». Також актуальні аграрні технології — через посухи Каліфорнія розробила передові методи ведення сталого сільського господарства. Це стосується й охорони здоров’я, і відновлюваної енергетики, де Каліфорнія є світовим лідером.
Руслан Гуржій: Як люди в Україні реагують на те, що ви приїхали зі США? Що вони думають про американську допомогу та роль нинішньої адміністрації у відновленні інфраструктури?
Джуліан До: Вони були дуже вдячні за те, що хтось вирішив приїхати до них у такий час, коли війна ще триває. Багато учасників конференції виступали дистанційно з міркувань безпеки, тому особиста присутність американців на місці була сприйнята дуже позитивно.
Багато хто навіть не знав про угоду між Каліфорнією та Львовом і був радий про це почути. На тлі побоювань, що федеральна допомога може скоротитися і Європі доведеться брати все на себе, присутність американця, який готовий відкрито говорити про ситуацію «в полі», була для них дуже важливою.
Руслан Гуржій: Який ваш особистий погляд на цей конфлікт? Чи бачите ви схожість із тим, що відбувалося у В’єтнамі в роки холодної війни?
Джуліан До: Я бачу дуже багато схожого. За соціалістичних систем державні підприємства відіграють величезну роль у всьому — від безпеки до медицини. Після розпаду Радянського Союзу цим державам довелося болісно переходити до ринкової економіки. Я бачив ці труднощі не лише у В’єтнамі, а й у Лаосі та Камбоджі.
Але схожість між в’єтнамцями й українцями в тому, що в них живе оптимізм і стійкість. Вони вірять, що якщо їм дати шанс, вони докладуть усіх зусиль, щоб зробити свою країну кращою. В’єтнаму знадобилося близько 20 років, щоб налагодити цей процес. Думаю, Україні не знадобиться стільки часу. Процес уже запущений, і за підтримки Європи та інших країн Україна вийде на правильний шлях значно швидше.
Багато науковців відкрито говорили, що Україна готова стати своєрідною «лабораторією» для випробування нових будівельних технологій. Завдяки цьому Україна може стати моделлю, яку згодом можна буде застосувати в країнах, що розвиваються, Латинської Америки чи Африки. Якби В’єтнам отримав таку підтримку на самому початку, його шлях був би легшим.
Руслан Гуржій: Чи плануєте ви продовжувати роботу над проєктом відновлення України?
Джуліан До: Безумовно. Виклики та прагнення українського народу дуже близькі мені, вони нагадують мені про народ моєї батьківщини. Я бачу величезні перспективи. З часом багато в’єтнамців другого і третього поколінь захотіли повернутися, щоб відбудувати свою батьківщину. Сьогодні провідні інвестори та технологічні лідери у В’єтнамі — це в’єтнамські американці або в’єтнамські європейці.
Те саме я бачу і в українській діаспорі. Це неймовірний людський капітал. Покоління, яке виїхало з батьками до Європи чи Північної Америки, здобуде там освіту, яку зараз важко отримати в Україні. Підготовка доктора наук у галузі квантової фізики чи програмної інженерії коштує мільйони доларів. І ці люди, здобувши знання, зможуть повернутися й допомогти відновити Україну. Ми бачили це на прикладі Китаю та Південної Кореї. Українці — дуже патріотичний народ, і я вірю, що цей сценарій цілком реальний. Я обов’язково повернуся в Україну, і наступного разу у нас буде ще більше тем для обговорення!
Руслан Гуржій: Сподіваюся на це. Дякую, Джуліане!
